Девід Юм

Юм узяв локківський емпіризм і тиснув, аж доки той не зламався. Якщо все знання походить з чуттєвих вражень, тоді що виправдовує нашу віру, що майбутнє нагадуватиме минуле? Строго кажучи, ніщо – лише звичка, навичка очікування в нашому розумі. Причинність – не те, що ми сприймаємо; ми сприймаємо лише, що одне йде за іншим, а решту вигадуємо. Я – не внутрішній спостерігач; чесно зазирніть у себе – і знайдете лише пучок сприйняттів, а не того, хто сприймає.

Ці висновки були настільки радикальні, що сам Юм, найжиттєрадісніший із філософів, казав, що тільки звичайне життя і партія в нарди витягують його з них. Він також сформулював проблему «є/мусить»: жоден опис того, як речі є, не виправдовує сам по собі тверджень про те, як вони мусять бути.

Кант казав, що саме Юм пробудив його від догматичного сну. Без Юма немає Канта – і немає сучасної філософії науки.