Рішення на одну квартиру. У чому смажити й скільки може коштувати світло, поки тобі ще не байдуже, звідки воно. У дворі спилюють тополю, і ти або виходиш надвір, або ні. За всім цим сидить питання, якого ти ніколи не промовляв уголос: чи має живий світ якісь права на тебе, чи це матеріал, який тобі видали.
ТВІЙ КОМПАС НА ЦЬОМУ МАРШРУТІ
СТАНЦІЯ 1 / 12
Я віддав би десять років життя, щоб раз побачити землю такою, якою вона була до нас.
Руссо хотів землю, з якої знято все, що дописало суспільство. «Міркування про нерівність» будує дослід: зніми власність і чуже око, яке порівнює, тоді спитай, що лишилося від людини. Лишається істота, що хоче жити й здригається, коли болить комусь іншому. Він визнавав, що описаний ним стан міг ніколи не існувати на жодній карті, і все одно тримав його, бо мірка мусить стояти поза тим, що нею міряють. Еміля він виховує за містом із того самого розрахунку: хай хлопець учиться в каменя, що падає, перше ніж почує чиюсь думку. Десять років за один ранок світу до нас – ціна, яку він зрозумів би. Діорама в музейній залі і є тим, що зосталося від його досліду: долину річки склали людські руки, щоб показати її без людей.
Аристотель бачив там, де ми бачимо харчовий ланцюг, драбину призначень. Жолуді годують свиню, а свиня годує дім. Сам же дім існує для того, щоб хтось у ньому міг думати. Ця драбина виросла з розтинів і польових записів у лагуні на Лесбосі, де він роками стежив за головоногими й описував органи сотень видів, тому вона тримається на спостереженні. Рука, що чеше теляті голову через паркан, і пакунок м'яса в тій самій руці здивували б його лише тоді, якби ти назвав це суперечністю. Приязнь до тварини належить тому, хто добре її тримає. Призначення тварини лежить у тому, що вона може й чого не може; корова сама з собою не радиться. Саме тут його найвідкритіше місце: та сама драбина поставила одних людей нижче за інших.
рослини існують для них, а інші тварини – для людини
Аквінат відмовив курці в праві проти тебе – і все одно заборонив жорстокість до неї. Його підстава проходить через того, хто це робить: наламай руку на байдужості до живого, і звичка перейде в дім, де живуть люди. Поверх цього стоїть ширша теза: кожне створіння має власну досконалість, задуману Творцем, тому курка, яка ніколи не ступала по траві, позбавлена того, чим курка є. Корисним можна користуватися – звідси починається його природний закон. Курка займає в цьому законі власне, хоч і невисоке місце. Псувати річ без жодної вигоди його дозвіл не покриває. Подвійну ціну за яйця він прочитав би як невелику покупку порядку, і одразу спитав би, чи не бреше напис на коробці: сумління, вигодуване рекламним текстом, привчає до тієї самої байдужості, лише повільніше.
Декарт розібрав павука заздалегідь. Тіло тварини в нього – механізм із рідин і струн, що ходить так, як ходить соборний годинник, а годинник відмірює час точніше за нас і не переживає за години. Пробою на душу він поставив мову – ту, яка відповідає на непідготоване. Пес скимлить, папуга повторює; ні той, ні той не підхоплює нитки розмови, і цю невдачу Декарт прочитав як відсутність. Скручений журнал у ванній – саме той учинок, який дозволяє його фізика, і дозволяв він його, знаючи ціну, бо мусив сказати ще й те, що зойк під підошвою не повідомляє нічийого болю. Сучасники тиснули на нього з цим за життя, і заперечення дописувачів збереглися разом із його відповідями. Він щоразу відповідав про влаштування машини, ніколи про те, чи вона щось відчуває.
в них діє природа, відповідно до влаштування їхніх органів
Шопенгауер читав тварину зсередини, бо вважав, що зсередини нам дано один випадок, і той – наш власний. Під кожним тілом він знайшов сліпий натиск до життя, той самий у псі й у людині; різниця між ними лише в тому, скільки розуму наросло згори. З цієї тожсамості співчуття випливає прямо, без жодного обрахунку. Великий кіт на бетоні під лампою нагодований і лікований, а натиск, навколо якого його збудовано, не має куди подітися: ходіння вздовж скла – це те, що зосталося від полювання. Доглядачеві про виживання він не заперечив би й претензії своєї не зняв би, бо йдеться про те, що вольєр робить із волею; тіло тут ніколи не було суттю. Він додав би, що більшість людей охоче спиняє питання на кормі та ветеринарі.
Кант доходить до голуба околясом. Обов'язки в його будові ходять між істотами, здатними самі собі ставити цілі, тому птахові нічого не належить напряму; зате дитина, яка вчиться байдуже дивитися на перебите крило, засвоює навичку, що згодом буде наведена на людей. Отже, порятунок наказано – і наказано заради того, хто рятує. Голуб проходить тут свідком у справі про людину. Вісімсот гривень, віддані в дверях, падають саме туди, куди їх кладе картка: на те, що дитина з цієї справи візьме. Шопенгауер називав таку підставу для милосердя обурливою, і докір цей по-своєму слушний. Кант відповів би, що моральний закон, який гуляє за тим, наскільки тобі шкода, підведе того ранку, коли не буде шкода нікого; обов'язок перед власним характером того ранку тримає.
Мілль написав цілий нарис, щоб відібрати в слова «природне» його авторитет. Природа, взята як звіт про те, що діється, убиває все живе, часто повільно, і хвалити її як мірило означає хвалити процес, за який людину віддали б під суд. Розпачу він із цього не виводив. Сенс цивілізації, як він його читає, у виправлянні природи – від дренажу до наркозу. Шуліка на стовпчику з пташкою в лапах – його експонат, а бігун, що спинився на тротуарі, дивиться, як відбувається цей аргумент. Чесний він у ціні: коли «природне» перестає щось вирішувати, усі питання вертаються відкритими, і мірку доведеться щоразу виторговувати. Цей рахунок він прийняв без торгу, бо платити за ясність вважав дешевшим ділом. І помітив, як надійно це слово з'являється тієї миті, коли комусь треба спинити суперечку.
Правду кажучи, майже все, за що людей вішають або замикають, природа робить щодня.
Юм зробив арифметику спільного смітника за два з половиною століття до того, як смітник з'явився. Двоє сусідів осушать спільний луг, бо кожен бачить руку другого й свою частку зиску; тисяча власників не осушить ніколи, бо кожен шукає приключки лишити клопіт іншим і тихо вийти. У цьому описі тисяча нікчемами не названа. Юм узагалі рідко дорікав людям за те, що вони люди. Пристрасті в людини змірені по-людськи, а вигода, розтягнена на ціле місто, заслабка, щоб рушити її з місця. Пакет, кинутий у загальний контейнер біля трьох порожніх кольорових, – його випадок точно. Ліки в нього інституційні: урядник і правило дістають туди, куди почуття не дістає. Скажи йому, що твоє сортування нічого не змінює, і він погодиться, а тоді спитає, хто має це вивозити.
Локк відповідає на кілок геодезиста трудовою теорією з бухгалтерією при ній. Земля дана всім, а хто обгородив і обробив десять акрів, той бере з них більше, ніж дала б сотня дикої, тому огорожа додає до спільного запасу. Власність у цьому рахунку заробляється роботою, що поліпшила ґрунт, а хто лишає поле необробленим, той змарнував належне всім. Оренду в ненароджених він прочитав би як опис господарювання без господаря й сказав би, що нічия нива весною не отримує нічиєї уваги. Межа його аргументу вписана в сам аргумент: іншим мусить лишитися доста й так само доброго. У світі, який він уявляв напівпорожнім, це було легко. Незасіяні простори за океаном він тримав за живий приклад. Дівчинка біля кілка успадкує варіант, де світ повний.
той, хто обгороджує землю й має з десяти акрів більше вигод життя, ніж мав би зі ста, полишених природі, воістину дарує людству дев'яносто акрів
Цицерон поставив це питання хліборобові й записав відповідь. У книзі про старість говорить Катон, якому за вісімдесят, і серед утіх, яких роки не забирають, тримає лозу й садок: люди докладають праці до насаджень, знаючи, що плоду не побачать. На питання, для кого садить, старий сабінянин називає богів, які дали йому прийняти дерева від батьків і передати далі. Підстава в Цицерона лежить у його законі: один розум, спільний усім народам, зв'язує живих із тими, хто був до них і буде після, тому боржником можна бути перед людиною, якої ще немає. Обов'язок у нього тягнеться в часі так само, як і в просторі. Літній чоловік, що притоптує землю коло саджанця у дворі, – та сама сцена в масштабі багатоповерхівки. Катон має перевагу: земля його власна. Пенсіонер садить на чужій.
Він садить дерева, щоб служили родові, який настане
У Берка в договорі суспільства три сторони, і говорити може лише одна. Живі тримають маєток у довірі від мертвих заради ненароджених, тому здорова тополя у дворі – це шмат чужої власності, біля якої ти випадково стоїш. З чоловіком із пилкою він сперечався б не про пух. Він спитав би, хто дозволив списати майно, за яке ніхто з присутніх не платив. Глибша його підозра стосується самого міркування: приватний запас розуму в людини малий, а звичка, що пережила кілька поколінь, пройшла перевірку більшою кількістю голів, ніж та одна, що тримає зараз папку. Жінка в шльопанцях між робітниками й стовбуром робить те, що радить його політика, у масштабі, де це безплатно. Він знав, що цей самий аргумент боронить і ті порядки, яким варто впасти.
Бекон подав свою програму як угоду: знати, як річ працює, – єдиний спосіб змусити її працювати інакше. Честолюбство розширити владу людини над усесвітом він поставив вище за честолюбство розширити владу своєї країни, і мав на думці твердження моральне, бо йшлося про полегшення людської долі. У «Новій Атлантиді» він описав установи, що дають плід не в сезон і змінюють тварин штукою, – лабораторна котлета за чотириста років наперед. Котлета на тарілці біля запаяного пакунка є беконівською річчю в найпростішому сенсі: її зробило знання процесу, і жодної тварини при цьому не тримали. Питання смаку він тягнув би до досліду. Двадцять сліпих проб важили б для нього більше за будь-яку відразу. Без відповіді в його програмі лишається те, що згодом поставив їй Льюїс: кого саме переробляють, поки переробка триває.
Під усіма дванадцятьма станціями ходили два питання. Чи живий світ приходить із порядком, який має до тебе вимоги, чи він приходить як матеріал, що ваги не має, доки хтось її не призначить? Твої свайпи вже відповіли, і не раз, здебільшого не оголошуючи цього. Якщо ти раз за разом ставав на бік тих, хто шукає в речах призначення, запис про Аквіната покаже, де це призначення жило. Якщо тебе тягнуло до тих, хто бере природу в руки, запис про те, чому Захід розбагатів, покаже, що ця рука збудувала.
ДЖЕРЕЛА
Aristotle, Politics, Book I (переклад: Benjamin Jowett; укр. ред.) · en.wikisource.org
René Descartes, Discourse on the Method, Part V (переклад: John Veitch; укр. ред.) · www.gutenberg.org
John Stuart Mill, Nature (Three Essays on Religion) (переклад: укр. ред.) · archive.org
John Locke, Second Treatise of Government, §37 (переклад: укр. ред.) · www.gutenberg.org
Cicero, On Old Age, 24 (переклад: E. S. Shuckburgh; укр. ред.) · www.gutenberg.org
Francis Bacon, Novum Organum, I.129 (переклад: укр. ред.) · www.gutenberg.org
Жан-Жак Руссо
Аристотель
Тома Аквінський
Рене Декарт
Артур Шопенгауер
Іммануїл Кант
Джон Стюарт Мілль
Девід Юм
Джон Локк
Цицерон
Едмунд Берк
Френсіс Бекон