Ґ.В.Ф. Геґель

Геґель – найамбіційніший філософ західної традиції: він спробував описати весь розвиток людської свідомості, історії, мистецтва, релігії та філософії як поступове самоздійснення єдиного Духу (Geist). Реальність – не набір статичних субстанцій; це процес, у якому Дух пізнає себе через нас.

Двигуном цього процесу є діалектика: кожне поняття породжує свою протилежність, а напруга між ними розв’язується на вищому рівні, який зберігає обидві. Пан і раб, буття й ніщо, свобода й необхідність, індивід і спільнота – кожна опозиція штовхає історію вперед. Для Геґеля історія не випадкова; це поступове розгортання свободи.

Його проза горезвісно складна. (Шопенгауер називав його шарлатаном; Рассел вважав його майже напевно помилковим майже в усьому.) Але його вплив незмірний: Маркс перевернув його на історичний матеріалізм, екзистенціалісти бунтували проти нього, а сама звичка мислити історично – питати, як ідея стала такою, якою стала, – переважно його спадщина.