Сократ

Сократ нічого не писав. Усе, що ми про нього знаємо, – від його учнів (передусім Платона) і його ворогів. Він проводив дні на афінській агорі, розпитуючи всіх, хто стверджував, що щось знає: полководців, політиків, поетів, ремісників. Він просив дати визначення слова – справедливість, мужність, поміркованість, побожність – і терпляче показував, що визначення не тримається. Це і є сократівський метод: систематичне руйнування фальшивих певностей.

Його геній – у тому, що він повернув філософію від космології до етики. Питання змістилося з «із чого зроблений світ?» на «як мені жити?». Єдине, на що він претендував у знанні, – це знання того, що він нічого не знає; парадоксально, саме це робило його наймудрішою людиною в Афінах.

399 року до нашої ери місто судило його за безбожжя та розбещення молоді. Він міг утекти; натомість випив цикуту, доводячи, що тікати означало б зрадити закони, за якими він жив. Його смерть – це засновницьке мучеництво філософії.