Людвіґ Вітґенштайн

Вітґенштайн написав за одне життя дві філософії – і друга розгромила першу. «Tractatus Logico-Philosophicus», написаний в окопах Першої світової, стверджував, що осмислена мова є картиною фактів у світі; усе, що можна сказати, можна сказати ясно, а «про що не можна говорити, про те слід мовчати». Вважаючи (як йому здавалося), що він розв’язав кожну філософську проблему, він залишив філософію і пішов учителювати до початкової школи в гірському австрійському селі.

Через десять років повернувся до Кембриджа з переконанням, що помилявся. Мова – це не картина фактів; це набір незліченних мовних ігор – обіцяти, наказувати, жартувати, молитися, рахувати, – кожна з власними правилами. Немає єдиної сутності мови й немає єдиної сутності значення. Філософія не будує теорій; її діло – розплутувати вузли, які ми самі зав’язуємо, вживаючи слова поза їхніми домашніми іграми. «Філософія – це битва проти зачарування нашого інтелекту мовою».

Він був, за всіма свідченнями, найхаризматичнішою й найнеможливішою постаттю філософії ХХ ст. Учні ставилися до нього з релігійною побожністю. Він роздав свій величезний успадкований статок і жив у двокімнатних котеджах.